Вітальне слово Патріарха Святослава

Вітальне слово Його Блаженства Патріарха Святослава,
Глави і Отця Української Греко-Католицької Церкви
  
Шановні організатори і учасники конференції!
 
1025 років минуло від того знаменного дня, коли Святий Володимир змінив історію нашого народу, привнісши українцям вістку про Спасіння, даровану Христом, від дня, коли великий князь підніс знамення Хреста над українськими землями. Хрещення Русі-України – це подія, яка ознаменувала початок нової історії нашого народу, який відтоді став народом Божим. Сьогодні, святкуючи ювілей, ми оглядаємося на ті століття, які ми і наші предки пройшли з іменем Христа, оцінюємо шлях народу Божого, який часто пригадує нам шлях вибраного народу стежками до обітованої землі.
Святий Володимир, за словами митрополита Іларіона, "зажадав серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути" [2, с. 210], сповнюючи обітницю Господа: "Я Господь! І Я виведу вас з-під тягарів Єгипту" [Вих 6,6]. Навернення нашого народу поклало початок важкого шляху падінь і вставань, гріха і покаяння, щастя і смутку. Проте, незважаючи на всі труднощі, прийняття християнства стало подією, яку митрополит Іларіон описав словами: "В один час земля наша возславила Христа з Отцем і Святим Духом" [2, с. 210]. Цю славу Бога наші предки пронесли і передали нам, щоби ми змогли продовжити їхній шлях.
Перші кроки народу у вірі Христовій був нелегкий. Християнство привнесло до нашого народу Євангеліє, яке є не тільки розповіддю про історичного Ісуса як моральний авторитет, а передовсім про Воплоченого Бога, який зійшов до світу, аби його спасти. Тому й славимо ми Бога словами автора Літургії: "Ти від небуття до буття нас привів і, коли ми відпали, Ти знову нас підняв". Господь, створивши людину, дав їй завдання іменувати всі творіння. "І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі, воно ймення йому" [Бут 2,19]. Даруючи людині завдання і дар іменувати творіння, Господь поставив людину відповідальною за визначення сутності всього сущого в часі і просторі. Завданням людини стало преображення творіння, і від людини залежить, буде це творіння добрим чи злим, стане наш час історією спасіння чи історією прокляття, буде наш простір Царством Божим чи сферою гріха. З моменту Володимирового хрещення історія нашого народу – це не тільки хронологія подій, а час перетворення нашого простору в Царство Христа; простору не лише географічного, а й культурного, ментального, духовного.
Ми, українці, зуміли побудувати християнську культуру на фундаментах, закладених самим Христом і переданих нам Святим Володимиром. Ця культура є найбільшим спадком, який ми отримали від наших предків, і який ми повинні передати наступним поколінням. Християнська спадщина, яку ми отримали, освячена кров'ю тисяч мучеників за віру, які не шкодували власного життя, які йшли з Христом Його хресною дорогою задля того, щоби забезпечити нам воскресіння народу і віри. Пролита за віру кров Святих Бориса і Гліба, єднаючись із усіма тими, які віддавали своє життя за віру на монгольських і турецьких війнах, в сибірських концтаборах і радянських в'язницях, як і кров Авеля, звиває до небес про Спасіння. Ми несемо відповідальність перед кожним, хто не відрікся Христа перед страхом смерті.
Сьогодні, вшановуючи тих, хто гідно пройшов хресну дорогу нашого народу, ми не можемо втішатися тим, що важкі літа минули. "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас" – заповідає Христос [Ів. 15,20]. Ці слова повинні завжди залишатися в пам'яті християнина, аби пригадувати, що духовна боротьба не зупиниться аж до другого пришестя Христового. Як часто за гучними лозунгами, якими ми впевнено стверджуємо приналежність до християнської культури, стоїть пустка. Сьогодні ми свідки цілої низки проблем, які точать наше суспільство із середини. А це гірше, аніж зовнішній ворог, обличчя якого ми бачимо. Чи можемо ми говорити, що наша культура є християнською, коли нівелюються основні засади християнської цивілізації: коли в суспільстві піддається сумніву традиційна християнська сім'я, коли держава дозволяє вбивати ненароджених дітей, коли найвищою ціллю величезної частини суспільства стає матеріальне збагачення будь-яким методом, коли відверте визнання християнської віри толерується менше, аніж гріх. Як і Мойсей вимолював у Господа прощення за гріх свого народу [Вих. 32], так певне і Святий Володимир вимолює перед престолом Всевишнього прощення за всі ті гріхи, які відбулися у нашому народі. Найгіршим ворогом людини може стати вона сама. Ніхто сторонній не спроможний завдати суспільству стільки лиха, скільки воно само собі може завдати. 
Духовний подвиг Святого Володимира, який палко мріяв просвітити український народ проповіддю Євангелія, як і Мойсей мріяв вивести свій народ із неволі єгипетської, звитяги тисяч мучеників, голос крові яких взиває до нас, як взивав до народу голос пророків, і, головне, хресна жертва Господа, любов Якого огорнула все людство, зобов'язують нас до побудови такого суспільства, в якому пануватиме Божа правда. Знаменна подія, яка відбулася 1025 років тому, стала початком шляху, кінцева точка якого ще неблизько. Перед нами завдання побудови християнського суспільства, творення християнської культури, формування християнської ментальності. За нами досвід здобутків і помилок, перемог і поразок, злетів і падінь минулих поколінь. Над нами Божа благодать, яка супроводжувала і супроводжуватиме нас на доброму шляху. Навколо нас наша земля, освячена кров'ю мучеників. Відповідальність за майбуття нації і культури лежить на кожному, за словами Мирополита Андрея Шептицького, "чим більша кількість людей, з яких має складатися організація національного життя, чим більше умів, які мають працювати над тією організацією" [3, с. 5].
Кожен ювілей – це нагода для ретроспективи і перспективи. Сьогоднішня конференція показує, що в нашому суспільстві є ті люди, яким не байдужа подальша доля християнської України. Цими людьми, як і в усі епохи, є інтелігенція, яка своїми знаннями і вміннями може вести за собою весь народ, показувати іншим шлях у світлі Христового Євангелія.


1. Біблія або книги св. Письма Старого і Нового Заповіту. / Переклад Іларіона Огієнка. –Лондон, 1962.
2. Іларіон, митрополит Київський. Слово про закон і благодать. // Тисяча років української суспільно-політичної думки. – Київ, 2001. – Т. 1.
3. Шептицький Андрей. Як будувати рідну хату. Пастирське послання митрополита Андрея Шептицького до духовенства. // Лвівські арихєпархіяльні відомості. – Львів, 1942